Якщо в океані найбільше тварина - кит, то на землі немає нікого більше слона. На нашій планеті живе два види слонів: індійські і африканські. Індійських слонів ще називають азіатськими. Вони походять від різних предків і тому сильно відрізняються один від друга.Индийский слон легше африканського. Він важить в середньому 5-6 тонн, а його африканський побратим 7-8 тонн. У африканських слонів спина трохи прогнута, а в індійських, навпаки, горбата. Лоб у нього високий і опуклий, тоді як у африканського слона лоб плоский і зрізаний тому. Вуха трикутні і втричі менше, ніж у африканського. Хобот більш гладкий і має на кінці тільки один гнучкий відросток, а не два, як у африканського.
В Азії до слонів завжди ставилися з глибокою пошаною. Ганеша - індуїстський бог мудрості - зображувався у вигляді людини з головою слона. По всій Індії на свята водили слонів у пишно розшитих дорогоцінними каменями попонах. Голови слонів розписували різнокольоровими візерунками. Одному таїландського монарху як символ влади був вручений дуже рідкісний білий слон.
Слони здавна брали участь у військових походах. Правда, головним чином для залякування. І в четвертому столітті до нашої ери Олександр Македонський наголову розбив війська індійського царя, незважаючи на його бойових слонів. Ще зовсім недавно, в 1862 році король Сіаму (тепер Таїланд) запропонував президентові Авраму Лінкольну своїх кращих бойових слонів, щоб допомогти армії півночі. Lincoln ввічливо відмовився, адже навіть до появи вогнепальної зброї слони в боях були дуже ненадійним. Вони нервували, легко лякалися незнайомих звуків і порушували лад.
В Азії досі дресирують слонів. Вони незамінні на лісозаготівлях в дрімучих джунглях. Слони проходять там, де грузнуть коні. Вони здатні пройти по вузькій гірській стежці, де людина ризикує зірватися в прірву. Робочих слонів не вирощують. Це занадто довго. Адже вагітність у слонихи триває 21-22 місяця. Це майже два года.Новорожденного слоненяти мати годує ще три роки. А навчати його можна буде тільки з десяти років. Тому люди ловлять слонів. На них влаштовують облави і заганяють в дерев'яні загони з колод. Спійманий слон дуже довго не підпускає до себе людей. Тому для початку його морять голодом, а коли він ослабне, починають годувати і навчати командам. Слони запам'ятовують близько тридцяти команд і старанно їх виконують, намагаючись заробити схвалення погонича.
Індійські слони раніше мешкали на величезних територіях в Індії і Південно-Східної Азії. Дуже активно їх почали винищувати в XIX столітті. Люди вирубували джунглі і відстрілювали слонів, щоб вирощувати знаменитий цейлонський чай. Коли то тільки на одному острові шрі-ланка жило 40 тисяч слонів. На сьогоднішній день їх число дорівнює всього трьох тысячам.Живут слони 60-70 років. Як індійські слони, так і африканські дуже сильні тварини. Вони зовсім не повільні, як прийнято читати. Слон при необхідності може бігти зі швидкістю 30-40 км на годину. Крім великих розмірів у слону вражає його хобот. У слона дуже коротка шия і він не може дотягнутися до землі. Тут і виручає хобот. Слон дуже спритно зриває їм молоді пагони з високих дерев і щипає траву. Хоботом він набирає воду для пиття і обливає себе в спекотний день. Але хобот йому потрібен не тільки для їжі. За допомогою хобота слон відчуває запахи за цілих 3 кілометри. Їм він досліджує шлях в незнайомих місцях. Хобот ще й дуже страшна зброя. Але слони рідко використовують його в бою. У разі небезпеки вони згортають хобот. Адже втрата його загрожує тварині голодною смертю.
Якщо азіатських слонів вбивали-за плантацій чаю, то африканських з-за бивнів. Великий попит на слонову кістку збігся з появою потужних рушниць. І почалася бійка. Було знищено декілька сотень тисяч слонів. Тепер полювання на них обмежена, а в деяких країнах повністю заборонено. Але браконьєри далі відстрілюють слонів по 10-20 тисяч у рік.
Африканські слони поки ще не внесені в списки вимираючих тварин. Але, схоже, скоро доведеться приготувати для них сторінку в Червоній книзі, поряд з індійськими побратимами.

У вас вдома з'явився папужка. Як же це здорово, коли ваша птаха здорова і весела! Але для того щоб Було саме так, необхідно знати і вміти багато.
Наприклад, власникам необхідно знати, чим можна годувати пташку, як її купати, які жердини для клітини купувати, якими ласощами можна балувати і, звичайно ж, як наводити порядок в пташиному будинку.
Причому про порядок хочу поговорити окремо, так як багато власників папужок вважають, що достатньо міняти підстилку в клітці і все буде чудово, вихованець буде живий і здоровий. Буде, так, але до певного моменту. Справа в тому, що послід і залишки залишків корму падають на дно клітини. Папужки дуже люблять збирати корм із дна. Але замурзаний послідом корм може викликати у папужки дуже небезпечне кишкове захворювання.
Як мити клітку для папуги ви повинні знати ще до покупки нового пернатого мешканця. Де б ви не купували клітку, в магазині, з рук або на ринку, необхідно по прибуттю додому ретельно вимити її щіткою із застосуванням води і мила. Для миття клітини можна використовувати будь-який засіб для миття посуду, що володіє бактерицидними властивостями. Не забудьте дуже добре обполоснути клітку, щоб змити миючий засіб. Після того, як ви ретельно промили клітку, необхідно обдати її окропом. Якщо у вас є така можливість, то купіть спеціальний засіб для обробки клітин. Після застосування цього засобу, як правило, обливати клітку окропом не потрібно. Але на всяк випадок краще прочитайте інструкцію.
Якщо ви купили клітку не нову, а після того, як у ній вже жив хто-то, то не пошкодуйте грошей і замініть всі внутрішнє наповнення: жердини, іграшки, годівниці, поїлки. Особливо це необхідно, якщо ви не знаєте, що трапилося з попереднім мешканцем. Адже не виключено, що він помер від якоїсь інфекції, а ви ж не хочете тієї ж долі своєму улюбленцеві?
Як мити клітку для папуги перед першим застосуванням, всім зрозуміло. Тепер про догляд за нею в процесі експлуатації. Для того щоб папуга був здоровий і активний, необхідно тримати клітку в ідеальній чистоті. Для профілактики інфекційних захворювань необхідна регулярна дезінфекція клітини. Для цього ви можете використовувати як підручні засоби, у вигляді соди, так і спеціалізовані засоби, які продаються у відділі для тварин. Не забудьте ретельно вимити клітку після цієї обробки.
Прибирати в клітці треба щодня. Прибирання передбачає обов'язкову зміну підстилки. Як підстилки в жодному разі не можна використовувати газетні та журнальні листи, а також звичайний папір з надрукованим текстом. Навіть якщо ваш вихованець не має звички гризти підстилку, то він все одно контактує з шкідливими для нього речовинами, що входять у фарбу. Він же бігає по дну клітини своїми маленькими лапками!
Крім щоденного прибирання пташиного будиночка необхідно регулярне миття клітини цілком. Покладіть на дно ванни гумовий килимок або старе рушник (щоб уникнути подряпин на емалі) і поставте зверху клітку. Ретельно відмийте всі засохлі купки і плями. Для цього ви можете використовувати губку або щітку. Але якщо послід ще не сильно присох, то буде достатньо і звичайної тканини.
Для видалення більш міцних забруднень скористайтесь мильним розчином. Обполосніть клітку водою. Чим ретельніше ви це зробите, тим краще для вашого пернатого одного. Завершуйте миття клітини звичайної дезінфекцією у вигляді ошпаривания окропом. Знаючи, як мити клітку для папуги і регулярно виконуючи рекомендації фахівців, які радять це робити не рідше ніж раз в 2 тижні, ви створите вашій птахе сприятливі умови для щасливого життя.
Хай буде здоровий ваш папужка!

Аксолотлями називають неотенических* личинок хвостатих земноводних, що відносяться до сімейства Амбистом (Ambystomatidae). Личинкова особина в даному випадку має розвинену статевої системою, тобто здатна до статевого розмноження, при цьому зберігаючи всі інші ознаки личинки. У випадку з аксолотлями подібним ознакою, наприклад, є зябра.
Таким чином, назва "аксолотль" не є видовим, а характеризує приналежність тварини до групи неотенических личинок ряду видів сімейства Амбистом. Відповідно, правильніше було б говорити "аксолотль мексиканської амбистомы" або "аксолотль тигрової амбистомы". Наукова назва "аксолотля мексиканської амбистомы" - Ambystoma mexicanum, тобто, строго кажучи, як вид описується доросла форма.
Личинки сімейства Амбистом (Ambystomatidae) є класичним прикладом неотении у хвостатих земноводних (Caudata), але далеко не єдиним. Неотения характерна також для представників наступних сімейств хвостатих земноводних: Углозубы (Hynobiidae), Безлегочные саламандри (Plethodontidae), Проти (Proteidae), Справжні саламандри (Salamandridae) (одним з представників цього сімейства, здатним до неотении, є звичайний тритон Triturus vulgaris), Сиреновые (Sirenidae).
Розвиток більшості представників сімейства Амбистом залежить від температури і глибини водойм, у яких вони живуть, а також від биома, в якому знаходиться водоймище. Мешканці теплих і дрібних водойм проходять повний цикл розвитку, і дорослі особини виходять на сушу у тих биомах, де немає або сезонного зниження температури, або вони встигають пройти метаморфоз до настання періоду знижених температур. Мешканці холодних і глибоких водойм, особливо якщо подібні водойми розташовані в биомах, в яких перепади температур є регулярними, або час стабільно теплих навколишніх умов - мінімально, воліють залишатися на стадії неотенической личинки, і успішно розмножуються. Встановлено, що затримка метаморфоза пов'язана зі зниженням активності гормону щитовидної залози цих земноводних - тироксину.
Ще одна особливість аксолотлей як неотенических личинок полягає в тому, що розмножуються вони так само, як і дорослі особини. Самці відкладають сперматофор, самки його захоплюють клоакой, після чого відбувається внутрішнє запліднення і відкладання яєць.
В даний час у світовій террариумистике представлені різні амбистомы і їх аксолотли.Типичнейший і історично найбільш ранній по появі в акватеррариумной культурі вигляд - аксолотль мексиканської амбистомы.
А.Громов, Е.Камелин
* НЕОТЕНИЯ (від грецького, néos - новий, незрілий, юний і téinö - розтягую, удлиняю) - затримка онтогенезу у деяких видів організмів з придбанням здатності до статевого розмноження на стадії попереднього дорослому станом. Така неотения називається повною. При цьому в личинок тварин лише статева система досягає рівня розвитку, характерного для дорослих організмів, а інші системи органів зберігають личиночное стан. Існує також неповна неотения, коли личинки тривалий час ростуть, не приступаючи до метаморфозу, але здатність до розмноження не отримують. Неповна неотения властива деякими видами тритонів.
Здатність до неотении має пристосувальне значення для тих видів, в онтогенезі яких відбувається зміна середовищ існування, причому умови існування дорослої стадії піддані значним змінам і в окремі роки можуть бути дуже несприятливими. У таких випадках розмноження на личинкової стадії і існування популяції неотенических личинок збільшують шанси даного виду на виживання.
Неотению слід відрізняти від педогенеза, при якому личинки набувають здатність до партеногенетическому розмноженню.
Неотения відома не тільки у земноводних, але й у деяких черв'яків, ракоподібних, павукоподібних, комах, а також зустрічається серед багатьох груп рослин.

Вишневі декоративні креветки - одні з найшкідливіших істот на планеті: і не залишать нікого, і рослина без крайньої потреби на смак не спробують. Будь-які сварки в родині «акваріумних хіпі» тривають не довше хвилини і закінчуються, як правило, спільним примирливим бенкетом.
Для того, щоб завести собі вишневих креветок, особливих зусиль не потрібно. Все, що необхідно, - створити найбільш комфортні умови для їх життя і не підсаджувати до них в акваріум агресивних риб. Обсяг майбутнього «будинку Сонця» повинен бути не менше 10 літрів, а стартова кількість особин - 2-4 «вишеньки» на літр.
Кращим показником здоров'я креветок є забарвлення. У здорової самця вона червона, у самочки - трошки блідіший. Зверніть увагу на цей ознака, оскільки за нього можна буде судити, по-перше, про самопочуття тварин, по-друге, про те, наскільки сприятливі умови для куплених «першопрохідців» створені вами будинку.
Креветки жіночої статі активністю не відрізняються, а ось їх другі половинки постійно рухаються і шукають, чим би поласувати. Так що до вибору їжі варто уважно поставитися. Годувати «вишеньок» найкраще спеціалізованим кормом. Періодично додавайте акваріум препарати, що містять кальцій - так креветки будуть отримувати достатню кількість речовин, необхідних для росту їх панцирів. Ключове питання в харчуванні цих миролюбних істот - не «що?», «скільки?». Не допускайте переїдання. Норма - стільки корму, скільки вони зможуть з'їсти за півгодини. Годувати вишневих креветок потрібно не більше трьох разів на тиждень.
Правила хорошого тону
«порядного» любителя креветок в акваріумі обов'язково повинні бути:
- корч, що займає третину акваріума (причому, чим вона кривее, тим цікавіше буде гуляти по ній вашим вихованцям);
- живі рослини. Найбільше «вишенкам» подобаються яванська мох, кушир, кабомба, індійський папороть, пистия і лимнобиум;
Незамінною частиною акваріума повинна стати кришка. Креветки - істоти не тільки мирні, але і вкрай свавільні, і якщо їм не люблять умови проживання, вони можуть просто напросто вистрибнути з акваріума, вирушаючи на пошуки більш зручного будинку.
Не забувайте дезінфікувати все, що вносите в будинок «вишеньок», - набагато простіше попередити появу зарази, ніж боротися з нею. Але якщо уникнути цього все ж не вдалося, рекомендуємо використовувати фенбендазол (200 мг на 100 літрів води). Він також продається під найменуванням «Панакур» і Safe Guard. На відміну від інших коштів, цей препарат не зашкодить чутливим до хімії креветкам, і при його використанні у вас не виникне необхідності їх відсаджувати. Ретельно розчиніть його в окремій ємності, а після повільно влийте в акваріум.

Швейцарські закони детально регламентують життя і людей і тварин. Приміром, поні, втім, як кози, корови або вівці за законом повинні міститися так, щоб мати хоча б візуальний контакт один з одним. Не дай Бог господареві завести, скажімо, одного козла де щось на хуторі. За козла він відповість перед судом!
Палома Баерчи з містечка Моенчалторф неподалік від Цюріха повністю солідарна з швейцарськими законодавцями: спілкування для домашніх тварин дуже важливо. Ось тільки вона впевнена, що спілкуватися вони повинні не тільки між собою, але і з людьми. Причому з допомогою телепатії, якій сама Палома зуміла оволодіти досконало.
«Ми народжуємося з тими ж здібностями, що і тварини, - впевнено заявила вона в інтерв'ю рубриці «Закордонні штучки». - Перед тим, як маленька дитина почне говорити, з ним можна чудово спілкуватися на телепатичному рівні, без слів. Потім, коли він виростає, ми втрачаємо цей навик. Телепатія - те ж саме, що і будь-яка інша мова. Вона як іноземна мова: якщо у вас довго немає практики, то ви, зрештою, забуваєте і граматику і лексику. Я веду курси комунікації з тваринами.»
На курсах Паломи господарі тварин навчаються 4 дні. У перший день вона допомагає їм відкрити канал для спілкування з домашніми вихованцями, ще 3 дні вчить обмінюватися емоціями. Мені захотілося спробувати. Протягом двох хвилин голос викладачки переконував мене розслабитися і налаштуватися на хвилю її улюбленої собачки Нейбо. Я чесно намагалася представити собі позитивні якості Нейбо і на них зосередитися. Відчула приємне розслаблення, але проникнути в душу пса не змогла. А, може бути, він сам не побажав пускати туди першого зустрічного? Зате його господиня мені душу відкрила.
«З комахами теж можна спілкуватися на тому ж самому рівні, - розповідала мені Палома, коли ми в компанії її собачки розмовляли у неї в будинку. - Я ось одного разу уклала угоду з мурахами. В'їхала в квартиру і виявила там мурах! Тоді я їм запропонувала наступну операцію. Ви відправляєтеся жити на балкон. Я цей балкон ніколи не буду мити, ніколи не буду нищити вас. Навіть іноді яку-небудь їжу буду підкидати. Тут я нічого не моє, не прибираю, це ваша територія. Але зате ви ніколи не з'являєтеся в квартирі! І вони там не з'являлися. У цій квартирі я прожила 4 роки. Перед тим, як виїхати, мала всі вимити і здати ключі. Так от я попередила мурашок, що виїжджаю, і сюди в'їдуть інші люди. Буде все вичищено. І в той момент, коли я передавала ключі, я побачила, як по кухні йде мураха. Я запитала його, що ти тут робиш, і він відповів: я прийшов тільки сказати спасибі! І потім всі мурашки пішли.»
нинішнього будинку цієї жінки я ніяких мурах не помітила. Мабуть, технікою їх приборкання вона опанувала вже досконало! За словами Паломи, з тим же успіхом можна домовлятися і з собаками, і з кіньми, і з коровами. Головне, відкрити канал для спілкування і правильно ним користуватися. Коли я поцікавилася, як краще укласти угоду з тарганами, Палома задумалася. Досвіду спілкування з цими домашніми комахами у неї немає. У Швейцарії вони, схоже, не водяться. А ось з камінням швейцарці вміють спілкуватися!
«найголовніше зрозуміти, що у каменів інше відчуття часу! - відкрила мені свій секрет Палома. - Кожна істота має своє відчуття часу. Для нас пройшов один день - це одне. Один день собачого життя - це інше. Один день у житті мухи-одноденки - це третє. Тому що за цей день муха проживає все своє життя. А що стосується каменів, то там день - це мить у вічності. Навчитися спілкуватися з камінням дуже важливо, адже вони вміють лікувати!»Виявляється, в телепатичному спілкуванні з тваринами і комахами є чіткі правила. І помилка може дорого коштувати!
Як стверджує Палома, телепатії не існує поняття «немає». Потрібно говорити тварині те, що Ви хочете від нього, а не те, чого просите не робити. Якщо ви, наприклад, гуляєте з собакою, не скажіть їй: не можна виходити на дорогу! Адже тоді перед вашим внутрішнім поглядом встає картина, як собака виходить на дорогу і її переїжджає машина. А собака сприймає це внутрішнім поглядом, і саме так і робить! Тому не можна говорити «не ходи!», а треба говорити «залишся зі мною, будь поруч!». Тоді собака правильно виконає Ваше прохання.
Ідеї Паломи Баерчи явно знаходять у Швейцарії розуміння. Законів про охорону тварин вони зовсім не суперечать, а навпаки, чудово їм відповідають. Такі ось штучки!
Марина Топтыгина

Давно відомо, що коли одна риба отримує травму, інші члени риб'ячої зграї починають відчувати почуття тривоги і страху. В ролі агента цього сигналу довгий час розглядали якийсь загадковий речовина, відоме як "Schreckstoff" (що німецькою означає "речовина страху\ тривоги", - говорить С.Jesuthasan, специалист по нервовій системі, професор Національного університету Сінгапуру.
Нове дослідження демонструє, що "Schreckstoff" реєструється в певній частині мозку акваріумні рибки даніо. Ця область розташована в нюхової цибулині, що включає в себе загадкову групу сенсорних нейронів, відому як "crypt cells". Дослідники припускають, що ці нейрони можуть бути спеціалізовані на виявлення "солодкого" сигналу. Ця область нюхових цибулин має унікальне вплив на вищі центри головного мозку, так що надалі, можливо, вдасться створити схему вродженої реакції страху.
Нові дані можуть допомогти пояснити, як могло з'явитися випускання сигнал небезпеки, притому, що цей процес не дає ніяких особливих преференцій його відправнику.
Ще одним цікавим фактом є наступне спостереження: деякі види риб відчувають сигнал тривоги від споріднених видів набагато краще, ніж від більш далеких родичів.
Ці результати демонструють переваги даніо як об'єкта для дослідження феномену вродженого страху. Враховуючи прозорість личинок риб, можна легко вивчити мозкові реакції, що виникають, коли організм стикається з небезпекою. Це дозволить в майбутньому з'ясувати, як нейрони регулюють поведінку і емоційні реакції.

Найпоширеніший питання, що задають не тільки майбутні, але і досвідчені власники хвилястих папужок - як визначити вік і стать папуг?
Пам'ятаю, коли я була маленькою, у нас були папужки, і я завжди вважала, що якщо у папуги синя восковица (те місце, де знаходяться носові отвори, відразу над клювиком), то значить переді мною хлопчик, якщо коричнева, то це дівчинка. Незалежно від віку пташки. Нещодавно за тими ж ознаками ми вирішили вибрати для доньки хлопчика-папужки.
ми Прийшли на ринок, вибрали волнистика, подивилися на блакитну восковицу і зраділи, що нам сподобався птах виявився самцем. Купили, принесли додому і пішли реєструватися на форумі про хвилястих папуг. Заради забавки виставили фотографію на обговорення, і нам знавці оголосили, що у нас дівчинка! Як так? А як же перенісся? Вона ж блакитна!
Виявляється, у молодих папуг навіть професіонали не завжди можуть визначити стать, тому що при народженні через відсутність статевих гормонів восковицы і хлопчиків, і дівчаток практично однакові. У міру дорослішання у хлопчиків восковица стає рожево-бузкового або лілового кольору, без яких або білих плям. На восковицах дівчаток навколо носових отворів чітко виражені білі плями. Офарблення восковицы або світло-блакитний, або рожевий. Це в ідеалі. Але іноді пол визначити неможливо досить довго. Чим старше папуга, тим легше дізнатися, хлопчик чи дівчинка. Зазвичай у віці 6-8 місяців у хлопчиків восковица набуває яскравий синій колір, у дівчаток або коричневий, або бежевий.
Деякі досвідчені заводчики волнистиков можуть визначити стать папуг з їх поведінки. Кажуть, що хлопчики більш цікаві, товариські і голосисті. Дівчата ж співають мало. Але визначити стать птиці за даними ознаками в той момент, коли папуга знаходиться у незвичній для себе обстановці (у клітці магазину), практично нереально.
Тому купувати хвилястого папуги, якщо вам не все одно, хто попадеться, краще вдома у тих, хто їх розводить. Там вас ні з підлогою, ні з віком птиці не обдурять. У магазині, може бути, теж б не обдурили, там просто не завжди розбираються в цьому питанні. А перекупникам на ринку все одно, їм аби продати товар, так швидше. А те, що ви берете пару для вже наявного у вас папужки, їм абсолютно не цікаво.
З підлогою трохи розібралися. А як визначити вік папуг? Подивіться йому в очі. Якщо вони абсолютно чорні, то пташка молода. У дорослих птахів зіниця оточений світлим колечком (це ірис, вона з'являється у всіх пташок в різному віці, зазвичай після 5, але не пізніше 10 місяців). Далі: якщо хвостик короткий, то це означає, що хвилястому попугайчику не більше 2 місяців. Про те ж віці говорить і дзьоб. У зовсім маленької пташки чорний дзьоб. Поступово чорнота сходить і дзьоб світлішає.
Якщо вам говорять, що хвилястий папуга зовсім маленький, зверніть увагу на його голову. У малюків до першої линьки (а це десь до 3 місяців) пір'я хвилясті, починаючи від самого клювика. Якщо у папуги вже з'явилася шапочка на голові (тобто забралися волнушки), отже, перша линька вже пройшла, але якщо очі ще чорненькі, отже, йому більше трьох, але не більше 10 місяців.
Якщо папужка альбінос або лютинос, то у них вік вищеописаними способами визначити неможливо. У самців восковица завжди рожево-фіолетова, а у самок коричнева після 5-6 місяців. Ірис з віком не змінюється. Вона або червона, або чорна, без білого обідка.
Для чого потрібно вміти визначати вік папуг? В принципі, це важливо знати лише при покупці, щоб не помилитися з вибором. Якщо в магазині вам запропонують птаха зі світлим ободком в очках, то це означає, що птах вже у віці, і невідомо, скільки часу вона знаходиться в умовах магазину. А, як правило, у магазинах і годують їх не найкращими кормами, і ручної пташка вже не стане, так і відсутність сонячного світла нічого хорошого не принесе. Цю пташку, звичайно, шкода, але краще виберіть собі іншу.
Ми розібралися, як визначити вік і стать папуг, тепер ви не помилитися у виборі. Якщо ви хочете навчити вашу пташку розмови і привчити її до рук, купуйте пташеня молодого. Нехай ваш папужка буде найкращим!

У німецької літератури рибництва постійно зустрічаються рекомендації щодо змісту класичних макроподов в ставках, принаймні в літній період. А де-небудь в Баварії, що відрізняється м'яким кліматом, круглохвостых макроподов чи не круглий рік вирощують в декоративних водоймах під відкритим небом. А чому б і ні? Ультрафіолет, наявність різноманітних живих кормів, прийнятні добові коливання температур - все це сприяє гарному росту і розвитку риб, зміцненню їх імунітету і появи яскравого забарвлення. Загалом, є стимул ризикнути!
Незважаючи на те, що клімат Підмосков'я (а конкретно північній його частині, де і розташовується моя дача) сильно відрізняється не тільки від баварського, але і від німецького в цілому, я вирішила спробувати. Адже макропод, вирощений в хороших умовах, - рибка міцна, здорова, добре переносить низьку температуру в акваріумі.
Для утримання риб на відкритому повітрі я, за відсутністю ставу, скористалася старим коритом. Грунт вирішила не класти, налила звичайної води з водопроводу, зверху запустила плавати пистию з акваріума. Туди ж поставила кілька німфей, посаджених у горщики, але вони незабаром відчули себе погано, і приблизно через місяць мені довелося повернути їх "в умовах стаціонару".
Все це було зроблено на початку червня 2009 року. Як піддослідних риб взяла 10 самок червоної варіації класичного макропода. Чим пояснюється саме такий вибір? Виключно прагматичними міркуваннями. Справа в тому, що від останнього нересту цих риб у мене вийшло 50 самок і всього кілька самців…
Крім того, привізні червоні M.opercularis дуже яскраві, з насиченим забарвленням, у той час як їх потомство, навіть вирощене на микропланктоне і циклопе, виглядає куди блідіший, і я сподівалася, що природні корми і сонячне світло змінять ситуацію в кращу сторону.
Десяток піддослідних я привезла на дачу 10 червня. Протягом дня поступово адаптувала їх до місцевої води (вона порівняно з московської більш жорстка) і лише вранці наступного дня (при температурі повітря близько 18оС, а води - 15оС) нарешті пересадила їх в корито.
Макроподія-дачники відразу пішли на дно, причому з-за бурого кольору спинки зверху їх було не розгледіти. Так як у мене крім риб живе ще дуже хижа кішка, пару раз вже жінка, яка здійснила замах на життя мешканців акваріума, я затягла корито сіткою, що використовується для захисту врожаю від птахів. Це допомогло: безрезультатно "порыбачив" біля корита кілька днів, кішка повністю втратила інтерес до моїх рибам. Крім того, сітка працювала і за своїм прямим призначенням - захищала водоймище від птахів, які теж цілком могли б поласувати макроподами.
Поведінка риб вже після тижневого перебування в кориті змінилося. Якщо раніше, сидячи у звичному для них акваріумі, вони безстрашно ставилися до всього і нахабно жебракували, то зараз, варто підійти до корита, як виднілися лише розходяться по воді кола. Мабуть, коли поруч нікого немає, риби стоять під поверхнею (до речі, всупереч моїм очікуванням, пистия росла в тазі погано - напевно, літо було не надто для неї тепле), але як тільки вони відчували наближення кого б то ні було, відразу йшли на рятівну глибину. Дивно, як швидко повернулася до макроподам природна обережність. Особливо з урахуванням того, що ця кольорова форма виведена штучно, тобто риби "одомашнені" вже в багатьох десятки поколінь.
протягом літа я ніяк не доглядала за своїм ерзац-ставком, лише підливала воду замість випарувався і зрідка підгодовувала риб пластівцями (за моїми спостереження, в кориті і так розвелося достатню кількість дрібної худобини).
До осені температура повітря стала опускатися до 13оС і навіть нижче, а вода так і зовсім охолоджувалася до 10оС. І хоча макроподія відчували себе відмінно, я все ж вирішила не ризикувати і повернути їх у міські умови, в акваріум.
14 вересня виловила 9 риб. Куди поділася ще одна, не знаю. Можливо все ж кішка исхитрилась здобути собі їжу або ворони постаралися. А може бути, жінка померла сама, а сусідки просто нею повечеряли.
По приїзду висадила експериментальну групу на тиждень в гігієнічний 20-літровий акваріум, де, гарненько оглянувши підопічних, переконалася, що забарвлення їх порівняно з контрольними, що залишилися на літо в звичних умовах екземплярами, не змінилася, але риби стали більшими, масивніший. Ніяких захворювань і паразитів візуально я не виявила, що, втім, не дивно, адже контактів з дикими рибами не було.
Вже через кілька днів після повернення в рідні пенати, макроподія знову почали активно жебракувати, побачивши людину близько акваріума, тобто набував обережність зникла настільки ж швидко, як і з'явилася. Але почуття самозбереження макроподов заслуговує поваги: такі риби не пропадуть у природних умовах.
Минулих карантин і "зворотний" акліматизацію особин я повернула в 200-літровий акваріум - до їх сестричкам, провів тут все лето.Теперь й контрольна, і експериментальна групи плавали по сусідству, але, на жаль, різницю у фарбуванні не демонстрували.
Таким чином, навіть в умовах північного Підмосков'я і не дуже спекотного літа (хоча чи буде воно знову - спекотне літо…) цілком можна утримувати макроподов у відкритих водоймах. Наступного разу я планую провести два нересту родинних пар класичного макропода, один виводок ростити в акваріумі, а інший - на дачі, і восени подивитися, чи будуть відмінності в темпах розвитку.

Про розумових здібностях птахів зазвичай люди відгукуються скептично. Птах вона і є птах, хай собі літає. Виключення іноді роблять для ворон, визнаючи їх аналітичні здібності. Але іноді птиці дивують, якщо вже не твердими навичками та знаннями, так курйозними ситуаціями, які створюються навколо пташиних умінь.
Недавно в Японії в поліцейську ділянку «звернувся» заблукав хвилястий папуга. Він назвав правоохоронцям свою адресу, і жалісливі поліцейські зв'язалися з власницею. Папуги з поліцейської дільниці оперативно забрали, чого ради все, і папуга, і його господиня і поліцейські. Діло було так.
У молодому місті японських атомників Сагамихара, який містом визнаний всього пару років тому, у літній любительки хвилястих папуг втік вихованець. До речі, теж пару років тому. Жінка засмутилася і вирішила, що їй варто вжити заходів, щоб подібне не повторювалося, а якщо вже й повторитися, то щоб негативні наслідки втечі домашнього улюбленця виявилися мінімальними.
Купивши собі замість цього втікача нового папужки, жінка почала наполегливо вчити його розмовляти. Зазвичай «попугайский» лексикон не відрізняється різноманітністю, але в цей раз господиня не стала вибирати для навчання легкопроизносимые порожні фрази. Зусилля японки були спрямовані на те, щоб птах вивчила не тільки власне ім'я, але і свою домашню адресу. Як показали подальші події, курс навчання виявився успішним, хоч атестат папузі видавай.
Трапилося так, що кілька днів тому прекрасним недільним ранком, слухняний хлопчик Піко-сан втік. Гратися на свободу йому судилося недовго. Втомившись від незапланованої прогулянки, Піко-сан залетів у місцеву готель недалеко від будинку, де сів на плече постояльцеві і почав демонструвати свої здібності в риториці. Людей папужка не боявся, і в руку, мабуть, пішов легко.
Постоялець готелю виявився добропорядним японцем. Про своє незваном гості чоловік сповістив поліцію, якій і здав злегка очумевшего від несподіваного повороту подій папугу. В ділянку втікачеві явно не хотілося, і ображений Піко-сан надовго замовк.
На казенних харчах затриманий утікач протримався до вечора вівторка. А потім розколовся начисто, повідомивши поліцейським що зберігається в таємниці цілих два дні адресу. Поліцейські були немало здивовані, вислуховуючи, як пташка бойко і без запинки торохтить назва міста, округу, номери вулиці, будинки і квартири.
Господиня Піко-сану дуже зраділа знахідку, а про незвичайну подію дізналася вся країна з телевізійного інтерв'ю.

Серед любителів тварин равлики зазвичай представляють інтерес лише для акваріумістів. Та й то переважно в якості своєрідних живих декорацій для домашнього водойми. Втім, якщо равлик називається ахатина і своїми розмірами перевершує долоню дорослої людини, то її вже ніяк не можна назвати «меблями» для акваріума. Це справжнісінька екзотика у вашому будинку. Дуже цікава і дуже невибаглива.
Батьківщина ахатин - східна Африка. У європейських широтах ці равлики в природі не зустрічаються - їм потрібен особливий вологий клімат. В іншому ж ця заморська дивина практично нічим не відрізняється від знайомої всім виноградної або садовий равлики. Ну, хіба що розміри: довжина в 20 см для ахатин - звичайний зростання, іноді серед них зустрічаються і 30-сантиметрові велетні. Саме завдяки своїм розмірам ахатини і привертають увагу любителів екзотичної живності. Можна годинами спостерігати за тим, як така равлик повзе по стінці тераріуму, її руху по-справжньому завораживают.Как вже було сказано вище, ахатини досить невибагливі. Оскільки вони є сухопутними равликами, тримати їх можна у звичайному тераріумі. Врахуйте, він неодмінно повинен бути надійно закритий, щоб ахатина не втекла і не вирушила у вільний подорож. Не забудьте виконати в кришці кілька отворів для вентиляции.В якості ґрунту підійде земля для квітів. Її, а також стінки тераріуму потрібно щодня обприскувати водою з пульверизатора.Климат в житло ахатини повинен бути не тільки вологим, але і теплим. Найкомфортніша для равлики температура +25-28. Це, звичайно, не означає, що ахатина не зможе жити при вашої звичайної кімнатній температурі. Вона буде відчувати себе цілком нормально, але стане кілька «загальмованим».
Чим годувати равлика? Практично, чим завгодно. Ахатина з однаковим задоволенням їсть і овочі і фрукти, гриби, і шматочки м'яса або риби, і порцію каші. Єдине, що протипоказано равлику - сіль. Для молюсків звична нам кухонна сіль є смертельною отрутою. Тому ніякої солоної їжі!До речі, від того, що ви станете годувати свою равлика, буде залежати забарвлення її раковини. Наприклад, якщо в раціоні ахатини переважають яскраві фрукти, то і раковина придбає «веселу» забарвлення.
Молодих равликів потрібно годувати 1 раз в день, дорослих ахатин - 2 рази в тиждень. Всім без винятку молюсків необхідний кальцій для будівництва раковини (цей процес триває практично протягом усього життя вихованця), тому обов ’ язково включіть в раціон вашого тварини товчену яєчну скорлупу.Если ви здумаєте розводити ахатин, то це не зажадає від вас будь-яких турбот. Достатньо, щоб равликів у тераріумі була пара. При цьому вам не потрібно буде встановлювати, хто з них самець, а хто - самочка. В даному випадку це не важливо, оскільки ахатини - гермафродити. Через деякий час вони відкладуть в грунт яйця, з яких два тижні потому з'явиться потомство. І так кожні 3-4 місяці. Молоді равлики ростуть дуже швидко і до році досягають вельми значних розмірів. Потім їх зростання сповільнюється, але зовсім не зупиняється. Ахатини ростуть все життя, тобто протягом 7-10 років.