Коли ви навчаєте собаку, не навчіть її не усвідомлено того, чого не хочете. Люди роблять так весь час. Вони дуже раді бачити собаку, коли приходять з роботи або школи. Вони кричать: «Привіт, як справи? Ах, ти мій хороший, уси-пусі». При цьому забуваючи, що хочуть навчити собаку не стрибати. Але ви так раді бачити собаку і собака так рада бачити вас, що вона на вас вистрибує, а ви її гладите і не усвідомлено навчитеся робити те, чого ви не хочете, щоб вона робила - стрибала на людей.
Ви забули, що ласка для собаки - нагорода за дану дію. Ще один приклад: скажімо, ви вирішили взяти носок, щоб пограти з собакою в «А ну-ка бери!». Як собака зрозуміє різницю між цим носком і носком на нозі вашої дитини? Ще один підступний момент. Не усвідомлено ви можете навчити собаку не ходити в туалет на вулиці. Люди кажуть: «Кожен раз, коли ми виходили на вулицю, ми заохочували собаку, пригощали, вона робила свою справу, ми поверталися додому, а тепер вона більше ніколи не справляє потреби на вулиці.
Коли ми говоримо про приучении до туалету, перше, про що потрібно пам'ятати - неусвідомлене навчання. Скажімо, ваша собака сходила на вулицю, ви заводите в будинок, садите в клітину, а потім йдете на весь день. Собака дуже швидко обчислить, як тільки я пописаю на вулиці, господар відразу йде. А якщо я буду стримуватися, то він довше залишається вдома.
Останнє, але не менш важливе - гавкіт. Неусвідомлене навчання гавкати. Скажімо, хтось підходить до дверей. Ви хочете, щоб собака загавкав, попередила вас, що там хтось є. А що, якщо прийшов дядько Сашко? Дядько Сашко підходить до дверей, ваша собака гавкає, а ви гнівайтесь тому що ваша собака гавкав на дядька Сашу. Але звідки собаці знати знайомий вам ця людина чи ні, тому що іншого разу ви даєте собаці завдання бути сигналом тривоги.
Неусвідомлене навчання підриває всі ваші старання. Намагайтеся думати про навколишній світ так, як думає ваша собака. Це дуже легко. Це поведінка призводить до цього результату, а така поведінка призводить до такого результату. Собаки проводять асоціації і дуже швидко роблять висновки.
Собаки-поводирі проходять ретельну підготовку, перш ніж потрапити до господаря. Пси повинні не тільки виконувати команди, але і уміти допомагати, коли їх про це не просять. Наприклад, завести людини в громадський транспорт, не дати впасти з бордюру, допомогти піднятися по сходах.
жодна дресирування не обходиться без котів, які гуляють по майданчику і розпалюють мисливський інстинкт собак. Завдання пса - навчитися не реагувати на провокації, а продовжувати дотримуватися маршрутом.
Зараз у розпліднику знаходиться близько 80 псів. Найкращі поводирі виходять з лабрадорів і німецьких вівчарок. На підготовку кожного собаки йде півроку. Після того як собака пройшла навчання, вона надається в безоплатне користування. Школа укладає з інвалідом договір.
При школі є готель, в якій майбутні господарі собак-поводирів живуть протягом двох тижнів. Саме стільки часу потрібно, щоб людина і собака навчилися розуміти один одного. Є тільки один мінус: щоб отримати допомогу собаку, інваліди стоять у черзі від двох до трьох років. Надто великий попит на поводирів.
Електронні дресирувальні нашийники почали широко використовуватися в останні 5-7 років. А до цього власники собак чудово обходилися без них: займалися зі своїми вихованцями на дресирувальних майданчиках, проходили з ними різні курси дресирування, здавали іспити. Зараз відношення до виховання і дресирування собак більш безвідповідальне. Причина - загальна зайнятість і брак часу, але не тільки.
Багато власників собак розраховують, що електронні нашийники компенсують брак уваги, що вони приділяють своїм собакам. Існує думка, що електронні нашийники здатні вирішити всі проблеми. Але слід пам'ятати - електронний нашийник не панацея. Купуючи собаку, пам'ятайте про відповідальність, серйозно ставитеся до виховання і дресирування тварини. Найчастіше виходить, що ми купуємо симпатичного цуценя, як плюшеву іграшку, і ставимося до нього так само, як до іграшки. А коли щеня виростає і починає показувати характер, кидаемся в крайності - шукаємо причину у тваринному і купуємо електронний нашийник.
Занадто багато власників собак стикаються з різними проблемами, пов'язаними з поведінкою їх вихованців. Але задумайтеся: чи не самі ми старанно вирощували всі ці проблеми протягом тривалого часу? Чи Не краще було своєчасно зайнятися дресируванням?
У випадку з собаками діє одне залізне правило - пам'ятайте про нього, перш ніж починати балувати симпатичного цуценя: легше навчити, ніж потім відучити.
Навчити собаку поводитися тихо - просто, відучити гавкати і вити, коли ви йдете з дому - дуже складно.
Що потрібно робити, щоб собака вела себе тихо? Для цього достатньо забороняти цуценяті гавкати з першого дня його появи у вашому будинку. Суворої команди буде цілком достатньо, щоб цуценя зрозумів - гавкіт під забороною.
А що потрібно робити, щоб відучити собаку вити або гавкати у відсутність господаря?
З лякаючою періодичністю ставить це питання відвідувачі порталу для тварин www.harryhound.ru. Ось фрагмент одного такого питання: "Коли я йду на роботу, собака починає вити і скиглити. Це стало величезною проблемою, оскільки псуються відносини з сусідами по дому. За рекомендаціями я йому і світло залишав включеним і телевізор, потім і радіо, іграшки та кісточок купу накупив... Але нічого не допомагає... Загальну думку сім'ї - віддати його разом з пожитками в чужі руки, але свого пса я дуже люблю і не хочу нікому віддавати!"
Очевидно, що в даному випадку собака звикла, що їй завжди хто-то складає компанію. Але величезна кількість тварин живуть у зовсім інших умовах - вони цілими днями сидять вдома самі, і при цьому привчені поводитися тихо і нікому не турбувати своїм виттям або гавкотом.
Швидше за все, то поведінка, яка тварина демонструє зараз, не виникло раптово. Який-то, можливо, значно ослаблений варіант цього поведінки, спостерігався і раніше, але на це не звертали особливої уваги. Для таких тварин характерні настирливість, вони вимагають підвищеної уваги, ласки. Під час відсутності господарів це вимога постійної уваги переростає в лютий протест і виражається в безперервному дс. Безперервний виття може бути викликаний і страхом самотності - адже собака не привчена залишатися одна.
Однак існують методи дресирування, які допомагають відучити собаку вити та гавкати у відсутність господаря. Що потрібно робити, якщо ви зіткнулися з такою проблемою? Опишемо послідовність дій.
Визначте місце собаці, покладіть туди іграшки, кісточки. Потім дайте команду "місце", не дозволяйте собаці йти з місця. Через 2-3 хвилини відпустіть собаку командою "гуляй", похваліть її, погладьте. Цей прийом виконуйте, збільшуючи час, коли собака повинна залишатися на місці. Вийдіть з кімнати на деякий час, залишивши двері відчиненими. Через кілька днів можна буде залишати собаку в кімнаті одну при закритих дверях. На цьому етапі занять важливо добитися того, щоб собака міг спокійно залишатися одна в кімнаті на своєму місці.
Після того, як перші уроки будуть освоєні, можна переходити до наступного етапу. Покладіть собаку на місце, дайте команду "місце" або "лежати", а самі вийдіть з квартири, закривши за собою двері. Через 2-3 хвилини повертайтеся, похваліть, погладьте собаку, дайте їй ласощі. Поступово збільшуйте час вашої відсутності до 10 хвилин, 15, 30 хвилин, 1 години і більше. Причому довгі проміжки повинні чергуватися з короткими, і собака ніколи не повинна знати, скільки часу ви будете відсутні і коли повернетесь.
Якщо у той момент, коли ви вийшли, собака початку вити або гавкати, у жодному випадку не можна повертатися. Дочекайтеся моменту, коли вона замовкне, і одну-дві хвилину буде тихо, тоді швидко повертайтеся, похваліть, погладьте собаку, дайте їй улюблені ласощі.
Для навчання собаки від вас буде потрібно багато терпіння, витримки і досить багато вільного часу. Можливо, доведеться взяти відпустку, адже займатися з собакою потрібно без перерв. Не слід форсувати події, краще терпляче день за днем займатися вправами, які собака вже засвоїла, ніж зіпсувати все справу зайвої поспіхом. Процес навчання можна прискорити, якщо перед тренуванням з собакою дати їй гарну навантаження. Дуже корисно, якщо перед виходом з дому, ви 2-3 години добре входите і позанимаетесь з собакою. Цілком можливо, що після такого навантаження вона буде спати наступні 3-4 години.
Як бачите, зовсім непросто саме відучити собаку. Тож чи не краще вчасно зайнятися дресируванням - тим більше що це так цікаво! Адже вони такі розумні і всі розуміють з полусло…
28 травня 2010 року у Волгограді був відкритий меморіал «Винищувачам фашистських танків» - службовим собакам-підривникам 10-й стрілецької дивізії НКВС. Цей пам'ятник - єдиний в Росії. Ідея створення меморіалу належить начальнику ГУ МВС РФ по Волгоградській області генерал-лейтенанта поліції Олександру Миколайовичу Кравченко.
Автор пам'ятника - скульптор з Волзького, член Союзу художників Росії Микола Карпов. Загальна висота скульптури - 2 метри 10 сантиметрів, висота п'єдесталу з цілого шматка фінської граніту - один метр. Вага монумента, відлитого з бронзи - більше 200 кілограмів. - Мені вперше доводиться виконувати такий незвичайний, але цікавий замовлення, - розповів «Вістям» Микола Карпов. - Я перекинув купу фотографій, історичних документів, щоб створити збірний образ чотириногих захисників Сталінграду. Були, звичайно, під час Великої Вітчизняної війни і собаки-зв'язківці, собаки-сапери, собаки санітари, їздові собаки. Але сама героїчна і трагічна доля була у собак - винищувачів танків. Вони доставили вибухівку до ворожого танку, зведений детонатор спрацьовував автоматично, і німецький танк підривався разом з собакою”. Собака нагадує східно-європейську вівчарку, проте, за словами автора, він створював узагальнений образ собаки, щоб ніяк не образити представників різних порід, які брали участь у війні. Як і під час Великої Вітчизняної війни, на собаці закріплена сумка з тротилом. Вся фігура тварини напружена, вона вже бачить свою мету і готова кинутися в останній бій. Широко відомий подвиг 28-го окремого загону собак-винищувачів танків в оперативному підпорядкуванні 10-й стрілецької дивізії НКВС. У боях за Сталінград загін знищив 42 танки, 2 бронемашини, сотні солдатів і офіцерів супротивника. З серпня по жовтень 1942 року з 202 осіб і 202 собак загону в живих залишалося 54 людини і 54 чотириногих бійця.
Вперше в битві за Сталінград собаки були застосовані в серпні 1942 року на північних околицях міста, в районі настання гітлерівських танків, на ділянці оборони 282-го стрілецького полку 10 дивізії НКВС. Саме воїнам 10-й дивізії НКВС довелося одними з перших вступити в нерівний бій з прорвавшимися до Сталінграда німецько-фашистськими військами 23 серпня 1942 року. Дивізія з честю виконала покладену на неї складне і відповідальне завдання - малими силами затримати просування ворога в Сталінград підходу до наших основних частин, які вели запеклі бої на підступах до міста. Чотириногі солдати зіграли значну роль у винищуванні ворожих танків вже в початковий період оборони Сталінграду. Дресируючи, собак годували лише під танками, в результаті у тварин виробився рефлекс при вигляді танка кидатися під його днище в надії отримати їжу, тут і спрацьовувала штырьковая міна, яку закріплювали на спині у собаки. Зараз це виглядає жорстоко, але в страшні роки Війни, рахунок людських життів йшов на тисячі, тому виходу не було. У фондах Державного історико-меморіального музею-заповідника «Сталінградська битва» зберігаються особисті спогади одного з бійців винищувального загону Маслова Миколи Даниловича. У своїх спогадах про боях за Сталінград він пише: «Собаками ми підривали один за іншим танки, і німець повертав назад, залишаючи кілька підірваних танків на полі бою… І тому як би німець не хотів прорвати оборону, йому це не вдавалося. Хоч яку кількість танків не посилав на нашу оборону, ми відображали їх собаками і додатково вогнем».
Етологи відкрили у тварин, як вищих і нижчих, великий набір інстинктивних заборон, необхідних і корисних їм у спілкуванні з родичами. До. Лоренц п'ятдесят з гаком років тому, відкривши перші з них, наважився написати: «Мораль у світі тварин».
Що мораль не абсолютно чужа тваринам, люди знали з незапам'ятних часів: перед ними була собака. Кожен, виховуючи собаку, міг переконатися, як легко їй прищепити деякі морально-етичні правила людини, які їй початково абсолютно чужі. Ви не хочете, щоб вона їла без дозволу їжу, яку може знайти в будинку, - будь ласка, вона не їсть. Ви не хочете, щоб вона справляла потребу в будинку, - будь ласка, вона буде терпіти, поки вас немає вдома. Ви не хочете, щоб вона вистрибувала на стіл, стілець або ліжко, - вона не буде цього робити. Не можна грати іграшками вашої дитини, такими привабливими для неї - вона зітхне і не буде.
І головне, вона переживає, якщо ваш порушила заборона, просить пробачити її. Більш того, вона може сама забороняти той же своїм цуценят. Але якби в ній була тільки ця рекомендація і слухняність, боязнь покарання, ми б назвали її своїм чотириногим рабом. А ми кличемо її другом. І крім придуманої нами для неї етики, ми бачимо в хорошій собаці її власну мораль, багато в чому збігається з нашою. Нам не можна бити жінку, дитину - пес не може застосовувати силу до цуценяті. Потрібно виручати одного в біді - і наша собака помре за одного. Потрібно захищати своїх, свій будинок - так само чинить і собака. Якщо один засмучений, ми відчуваємо потребу бачити це, приголубити його - і наша собака наділена тієї ж чуйністю.
не Можна брехати, обманювати, приховувати - і собаці проти обман. Якщо образити, ми перепрошуємо - і собака теж. Боягуз зневажений для нас обох, і обидва ми поважаємо хоробрість. І так далі, і так далі. Більш того, хороша людина перед гарною собакою відчуває себе трохи винним: її засади здаються сильніше і бескомпромисснее. «Благородна тварина», - говорять люди. «У сильного тварини сильна і мораль», - каже. Лоренц.
Так що ж за «мораль» тварин? Це створені природним відбором вроджені заборони на виконання в деяких випадках звичайних програм.
«Не убий свого» - перший заборону у дуже багатьох видів. Для одних свої - це будь-які особи свого вигляду, для інших - тільки члени своєї групи, особисто знайомі або
Ці маленькі собачки давно вже стали символом Мальти. Мальтійські болонки з'явилися тут 2500 років тому, ще за часів Стародавнього Риму. Правда, тоді острів Мальта називався Меліта. Принаймні, так стверджують самі мальтійці.
«Я вибрав цю породу, тому що це традиційно мальтійська порода собак, - зізнався в інтерв'ю рубриці «Закордонні штучки» заводчик Годвін Кауки. - Дійсно це саме мальтійська болонка. Назва походить від назви острова Мальта, а не від якого іншого острова. Раніше вважалося, що ця порода сталася від спанієлів, але потім стало зрозуміло, що це не спанієль, а швидше тієї-тер'єр.»
«Мелитские собачки»- маленькі м'які і елегантні - швидко стали улюбленцями гранддам Стародавнього Риму. На самій Мальті такі болонки водилися, головним чином, у патриціїв столиці острова - Меліти, яка тепер відома як Мдіна.
У часи правління римлян місто процвітав. До речі, багато архітектурні шедеври сучасного Мдины складені з каменів, які залишилися від давньоримських колон і порталів. Жителі міста споконвіку дбайливо ставитися до свого спадку, діючи за принципом «Все в будинок!».
Тисячоліттями в Мдине будували свої палаци й особняки представники місцевої Мальтійської знаті. Цьому багато в чому сприяли неприступні оборонні споруди, надійно захищали місто від набігів сарацинів і піратів. Місто став міцністю більше 1000 років тому, і з тих пір його планування залишається незмінною. Досі саме в Мдине проживає більшість мальтійських аристократів.
Правда, багато з них за рівнем достатку давно вже відносяться до середнього класу. Мальтійські болонки з роками тут теж перестали бути примхою багатих і знаменитих.
«Немає, зараз на Мальті мало хто тримає цю породу, тому що вона вимагає постійного догляду, - розповів Годвін Кауки. - Такий собаці треба часто вичісувати шерсть, щоб вона завжди була чистою. Не у всіх вистачає на це терпіння. Але це того варто, тому що у цих собак дуже хороший характер!Вони живі та рухливі. Весь час бігають, грають, нічого не бояться. Навіть якщо побачать велику собаку, вони не злякаються. А ще вони дуже розумні!»
Самому Годвіну і його дружині вичісувати болонок зовсім не лінь, а тому у них аж 8 чарівних собачок! Більше всього часу песики проводять в зеленому внутрішньому дворику, які є практично в кожному мальтійському будинку. В умовах спекотного мальтійського клімату і самі мальтійці воліють кімнатах свіже повітря!
Ну а болонок, за словами Годвіна, клімат Мальти завжди влаштовував: «адже У них не зовсім звичайна шерсть, вона дуже м'яка і шовковиста, це відчувається на дотик. Якщо гладити інших собак, у тих зовсім інша шерсть, більш жорстка. Ці собаки пристосувалися до місцевого клімату. У них не надто короткий ніс.»
Мальтійські болонки в цьому будинку чудово ладнають з такою ж, як і вони, пухнастими котами. Тварини звикли не влаштовувати господареві сцени ревнощів, коли він дбайливо розчісує шерсть іншому своєму вихованцю. А чекати своєї черги кожному, схоже, доводиться не так вже й мало.
Кішки і собаки в цьому будинку живуть дружно. Так з мальтійськими болонками, на мою думку, і взагалі просто неможливо посваритися! До речі, особисто я абсолютно не сумніваюся, що собачки, яких називають мальтійськими болонками, були виведені саме на Мальті. Дивний острів з невисокими, але дуже красивими будинками і теплим кліматом – найкраще місце для білих і пухнастих! Такі ось штучки!
Марина Топтыгина
Цикл фільмів каналу Animal Planet, що розповідає про породи собак, з'явився в 2008 році і триває досі. Російська прем ’ єра відбулася в 2010 році. У кожній програмі розповідається про декількох породах. Відеоряд забезпечується коментарями власників собак, фахівців з розведення, тренуванні і грумінгу. В кінці підводиться короткий підсумок за кількома критеріями: вимоги до умов утримання, здоров'я і хвороби, складності та особливості догляду, здатності до тренуванні і соціальна роль породи.
Частина 5: Доберман, карликовий пінчер, мала англійська хорт, ірландський сетер, вест хайленд уайт тер'єр
Напевно, кожен з нас хоча б раз замислювався про те, щоб завести у себе в квартирі якого-небудь чотириногого друга: пухнастого котика, милого хом'ячка, розумну собаку або веселого мовця папужки. Особливо часто це питання постає в тих родинах, де є маленькі діти. Діти активно починають переконувати батьків у тому, що їм просто необхідний один. І виходить як у мультфільмі "Простоквашино", де хлопчик, всупереч небажанню тата і мами, все-таки привів додому кота Матроскіна.
Маленький щенок.
Однак одна справа - це завести у звичайній міській квартирі породистого кошеня, а інше - придбати велику собаку. Коли щеня ще маленький, все просто умиляются і з радістю гуляють з твариною. Адже цуценята завжди дуже милі, ігри, веселі. За ними цікаво спостерігати і виводити їх на прогулянку в двір. Маленькі щенята відмінно дисциплінують своїх нових господарів: змушують кілька разів в день займатися прибиранням, дотримуватися режим годування і прогулянок. Від маленьких тварин у квартирі тільки позитив - і ні краплі образи на невелику лужиці передпокої або смердючу купку на кухні.
Однак маленькі щенята вимагають до себе особливо пильної і уважного ставлення. Господарі повинні вчасно їх годувати і забиратися. Не рекомендується залишати цуценят одних, в іншому випадку психіка тварини може травмуватися і накопичений в його душі негатив або нудьга почнуть проявлятися в не дуже приємних для господарів методи розваги: погрызании взуття, одягу, трепании шпалер або дряпанні меблів.
Підрослий щеня.
Після півроку, коли помітно майже дорослому цуценяті зроблені всі потрібні щеплення, він встиг в міській квартирі звикнути до господарів і квартирі - знає, що можна робити, а що не можна, навчився гуляти і ходити в туалет в призначеному місці. На даному етапі зростання і розвитку тварини необхідно робити щоденні чотириразові прогулянки. Тут важливо визначити, де краще прогулюватися, і хто буде вигулювати собаку. Слід зазначити, що в сучасному місті немає достатньої кількості спеціально обладнаних місць для прогулянок з тваринами - адже нікому не прийде в голову вигулювати собаку на дитячому майданчику або клумбі. Найчастіше собаківники ходять в парк або, в гіршому разі, прогулюються поруч з будинком.
Потрібно пам'ятати про те, що, гуляючи з щеням, необхідно мати при собі мішечок - в який слід акуратно складати пахнуть продукти життєдіяльності. Варто відзначити, що далеко не всі собаківникам приносить задоволення цей процес збирання, проте в Європі недбайливі господарі караються досить великими штрафами. Якщо вам зовсім не під силу, тобто противно прибирати за своїм вихованцем, то треба серйозно задуматися про те, чи варто взагалі заводити собаку.
У разі, якщо ви є власником великої породи собаки, то важливо визначити того члена сім'ї, який буде відповідальним за прогулянки. Слід врахувати той факт, що дитина навряд чи зможе самостійно гуляти з собакою - у будь-яку погоду і в будь-який день тижня, без вихідних або свят.
Дорослий собака.
Коли щеня виростає, він перетворюється в собаку, яка вже не гризе з пустощі взуття або меблі, не псує килими. Тварина стає вихованим і відмінно вловлює навіть найменші перепади настрою своїх господарів, знає всі їхні звички і намагається догодити їм. Одночасно з собакою зростає і дитина, для якого найчастіше і заводився чотириногий друг. Здавалося б - тепер підліток може самостійно вигулювати свого вихованця, однак у нашому житті не все так просто.
Всі ми міняємося, і той малюк, який клятвено запевняв своїх батьків у тому, що буде завжди вичісувати, годувати та вигулювати собаку, також змінюється - вірніше, змінюються його пріоритети. Адже підліткам властиво закохуватися, заводити нових друзів або хобі. Крім цього, їх вільний час обмежений - доводиться робити уроки, займатися з репетиторами і т.п. Таким чином, турбота про улюбленця знову переходить до батьків. Заможні люди воліють наймати кого щось для того, щоб собака отримувала достатню порцію свіжого повітря, а люди середнього достатку періодично просять про послугу сусідів, родичів і найчастіше постійно сперечаються про те, хто сьогодні-завтра буде вигулювати тварина. Щоб уникнути сварок і образ необхідно заздалегідь скласти графік прогулянок і годування.
Старий собака.
Як правило, собаки великої породи живуть недовго. Наприклад, сенбернар або ньюфаундленд у віці шести-семи років вже є старими. І в цих дорослих, навчених життям тварин, з'являються різні хвороби і старечі примхи: погіршення слуху і зору, метеоризм, виникають проблеми з травленням і старечі примхи. До того ж, вже собаку ніхто не хвалить за граціозність, красу і жвавість - найчастіше "дідусю" все просто співчувають і шкодують. Слід зазначити, що розумна тварина все розуміє, і від усвідомлення того, що він вже не може так довго і швидко бігати, настрій у нього не піднімається.
І тут виникає ще одна проблема - вже доросла дитина навряд чи захоче з колишньою ентузіазмом доглядати за старшим вихованцем. Та й часу на собаку у нього практично не залишається - на носі адже іспити, надходження у ВУЗ і можливий переїзд в інше місто. Знову ж - вигулювати собаку доводиться батькам, сусідам або друзям.
Наостанок хотілося б відзначити, що практично кожному власникові одряхлевшей від старості собаки під час прогулянок приходить думка про те, що його старий друг може вже й не дожити до наступної весни, літа, осені і т.д. А коли тварина починає часто хворіти, то багато хто замислюється про приспання собаки - мовляв, позбавити тварину від страждань і болю.
І ось - собаки вже немає. Що залишається: розгубленість і смуток від того, що ніхто не зустрічає на порозі, розкидаючи від радості на своєму шляху взуття і дрібні предмети побуту. Залишаються спогади, і часто вже колишній власник собаки схоплюється в якийсь момент, забувши про те, що вже не потрібно йти вигулювати свого вихованця або годувати його.
Як правило, в такі моменти у колишніх господарів чотириногого друга не виникає жалю про те, що коли то вони все ж таки зважилися завести собаку великої породи. Однак якщо в цей момент їм поставити інше питання: "Може, завести ще одну" - то відповідь, швидше за все, буде таким: "Ні за що". Хоча, може чихуа-хуа...
Історія чихуахуа овіяна безліччю легенд. Одна з них - незвичайна - розповідає про прибульців із космосу, передала в дар вождю індіанців маленьку собачку. Інша, не менш екзотична, оповідає про предків цих собак, які жили на деревах, немов маленькі мавпочки.
Схожі на сучасних чихуахуа собаки жили на території сучасної Мексики вже в V столітті н.е. Їх зображення знаходили на плитах пірамід тольтеків. До речі, і свою назву порода отримала на честь самого великого штату Мексики - Chihuahua. Пізніше тольтеки були скорені ацтеками, і на кілька століть маленька собака стає талісманом знатних людей. Її навіть ховали разом з померлими господарями.
чихуахуа всі незвично: і те, що це сама маленька собака в світі, і не зарастающий в протягом життя джерельце на голові, і абсолютно неприпустимий для інших порід розкид ваги в стандарті: від 0,5 до 3 кг. Складно собі уявити, наприклад, вівчарок, які важили б від 50 до 300 кг. А чихуахуа дозволена різниця у вазі в шість разів! Так само як і офарблення цих собачок допустимі будь-якого кольору: від синяво-чорного до сніжно-білого, одне-, двох - і триколірні, тигровий, краплистий, мишачий - всіх не перерахувати! Але під шерстю будь-якого забарвлення б'ється сміливе і віддане серце.
Дитина, якому подарували чихуахуа, набуває веселого одного і безстрашного захисника. Літня людина отримає масу позитивної енергії і при цьому не буде обтяжений необхідністю виходити на вулицю три рази в день в будь-яку погоду - цих собак можна привчити до лотка, а дефіле по підвіконню замінить їм прогулянку по вулиці. Якщо ж господар веде активний спосіб життя, то і тут чихуахуа доведеться до місця - його без особливих проблем можна брати з собою на довгі прогулянки і в будь-яку поїздку, він компактний і добре переносить подорожі.
Важливо тільки не перегодовувати свого вихованця і не допускати переохолодження: собака може серйозно захворіти. Ось такі вони, нащадки космічних прибульців"!
Спонсор: Цікаво, чи не правда? Історія чихуахуа дуже цікава, але чи цікаві історії виникнення інших порід собак? Це ви зможете дізнатися на сайті http://sobaki-sobachki.ru. Якщо у вас є собака якої породи, то ви повинні дізнатися про неї все!
Відкриття сигналів примирення показали, як часто помилялися психологи собак і тренери в інтерпретації поведінки собак. Ймовірно, хтось з них знав про особливості сприйняття собак, але це знання не було систематизовано настільки, щоб зрозуміти, що сигнали примирення - ці, здавалося б, ледь помітні руху, які собака показує у стані збудження, складають також найважливіший пласт комунікації, ігнорування якого веде до помилкових висновків.
Момент зародження стресу
Сигнали примирення дозволили побачити момент, коли стрес ще тільки зароджується, викликаючи у собаки стан внутрішнього дискомфорту. У цьому стані собака намагається заспокоїтися сама, заспокоїти інших і вийти з неприємної ситуації. На відміну від справжнього стану стресу, вона здатна реагувати на сигнали партнера, і проблеми поведінки можна вирішувати простий комунікацією. Ви самі можете використовувати сигнали примирення для вирішення дрібних повсякденних проблем.
Якщо я бачу, що собака показує сигнали примирення при наближенні до паркану, за яким сидить інший собака, я не буду чекати, поки вона почне гавкати і кидатися на паркан: я прийму заходи, щоб її порушення уляглося відразу.
Собаку можна назвати агресивною і непередбачуваною, якщо вона, здавалося б, раптово огризнулася або накинулася. Однак собаки завжди повідомляють про свій стан сигналами примирення ще до того, як почнуть реагувати агресивно - важливо тільки навчитися звертати на них увагу. Короткий завмирання собаки перед атакою, сигнал примирення «завмирання», означає, що собака дає останній шанс заспокоїтися. Висококваліфіковані фахівці з поведінку собак на практиці довели, що готова до атаки собака здатний заспокоїтися, якщо в момент «завмирання» тренер дає сигнал примирення. Цей же метод рішення проблеми агресії був успішно використаний для роботи з великими тваринами на фермах (корови, свині), які від страху агресивно реагували на поява людини. Проблема, однак, полягає в тому, що собака може показати сигнали примирення занадто швидко, так, що людина не встигне їх помітити (собаки реагують значно швидше людей).
Не завжди надається можливість зрозуміти, чому собака раптово почала агресивно реагувати на якісь явища. Але якщо б ми постійно спостерігали її сигнали, ми б зрозуміли, що всі ці явища викликають хвилювання собаки, і кожен раз заспокоювали б її. В іншому випадку собака виявляється вимушеної довгий час терпіти напруга, і коли її рівень стресу з якоїсь додаткової причини посилився ще більше, «запобіжник» злітає. Так, якщо собака боїться гостей, але ми не реагуємо на її сигнали примирення під час їхнього приходу, нам не слід дивуватися, що в період хвороби або втоми вона накинеться на гостей із гавкотом.
«Спроба собаки домінувати»
Все ще поширено переконання, що собаки прагнуть зайняти керівне місце в сім'ї. В результаті, при виникненні проблем, в поведінці собаки шукають так звані «ознаки домінування» і намагаються вирішити проблему, пригнічуючи собаку «зниженням за рангом». Тим самим господар і собака потрапляють в стан протиборства. Крім цього, собаці створюють стрес, природним чином породжує нові проблеми поведінки. В той же час біологічно обґрунтовані прийоми інтерпретації поведінки собаки і її терапії залишаються осторонь. Такий підхід буквально паралізує мислення фахівців і господарів, направляючи відносини з собакою в невірне русло. Його жертвами стали мільйони собак про всьому світу.
Теорія домінування, один з найуспішніших міфів людства, зазнала повне аварії, як тільки наприкінці ХХ століття етологи почали вивчати поведінку тварин, у тому числі волков, не в клітках зоопарку, а в їх природному середовищі існування. З іншого боку, сильно вплинули результати дослідження поведінки і самих домашніх собак. Виявилося, що жорсткого рангового порядку у тварин не існує зовсім. Вовки живуть в сім'ях, в яких діти природним чином поважають і слухаються батьків. Собаки приходять у будинок до господаря теж з бажанням слухатися. Тому завдання господаря - вести себе розумно з точки зору собаки. Це означає, що господар повинен піклуватися про собаку і м ’ яко спілкуватися з нею, будуючи таким чином справжній соціальний контакт. Сигнали примирення грають в цьому спілкуванні особливу роль, так як становлять майже третина (!) репертуару поведінки собаки, використовуваного для комунікації.
Поведінка собаки в багатьох ситуаціях є її логічною реакцією на її поведінка соціальних партнерів в конкретній ситуації. Ви помітите це, якщо понаблюдаете собак і їх господарів, наприклад, на тренувальних майданчиках або на вулиці, звертаючи увагу на поєднання дій господарів з сигналами примирення собаки. Ви легко помітите, як часто господар ставить собаку в незручне становище.
Згадую велику групу стафордширских тер'єрів і пітбулів, що вишикувалися в коло на щотижневі заняття. До ший собак щільно прилягали електрошоковие і строгі нашийники, які, у комбінації з надзвичайно короткими повідцями, при кожному невдалому русі собаки або господаря впивалися в гортань. Собаки повинні були ходити один за одним по колу, виконувати команди послуху і просто чекати на місці. Тренер, стоячи в центрі кола, викрикував вказівки господарям; господарі передавали їх своїм собакам - дерева, верещали, гарчали - хто на що здатний. Але навіть в цьому хаосі не можна було не помітити, що з собаками відбувається щось особливе - собаки ледве перебирали лапами, немов вони спали на ходу.
В одному вправі собаки повинні були перейти через перешкоду, що нагадує дитячу гірку. Пари господарів з собаками вишикувалися в чергу до «гірці». Але майже всі собаки рухалися вкрай повільно або відмовлялися рухатися. Тоді господарі почали насильно пхати собак на гірку і перетягувати через бар'єр.
впродовж всієї тренування собаки намагалися зайняти певні положення по відношенню до господарів і іншим собакам, і господарі коректували їх криками, ривками, а то і просто стусани в бік.
Господарі нервували, злилися на своїх собак і насильно примушували їх працювати, а коли їх дії все-таки приводили до бажаної реакції, сунули в ніс своїм вихованцям сухий корм як заохочення.
На питання, чому собаки не хочуть працювати, зазвичай знаходиться стандартний набір відповідей: «Собака ледача» або «Собака намагається мною керувати! Вона надо мною домінує!»
Якщо б господарі і тренери розуміли сигнали примирення, вони б побачили цю сцену з абсолютно іншої перспективи. Собаки відмовляються працювати не від того, що вони «ліниві» або «доминантны»: вони бояться своїх тренерів, тому що їх пози, голосу і руху суперечать сигналам примирення, тобто позначають загрозу. Від стресу буквально всі собаки на майданчику показують самий сильний сигнал примирення «завмирання». Виняток становлять психічно особливо стійкі тварини, а також тварини, що перебувають у стані занадто сильного стресу, коли їх реакції на стрес переростають у підвищення фізичної активності і гавкіт. (При цьому собаки не можуть сконцентруватися, стають погано керованими; нервово гавкають).
Для собак дуже важливо дотримуватися індивідуальну дистанцію. Коли їм доводиться порушувати цю дистанцію, вони повертаються один до одного таким чином, щоб компенсувати напруга від близькості з допомогою поз. (Щось подібне ви можете спостерігати на ескалаторі в метро, коли люди, які занадто близько, повертаються один до одного трохи боком, відводять очі або повертають у бік голову). Якщо тренери або господарі наполягають на тому, щоб собака все-таки села прямо, психічне напруження виникає й у неї самої, і в оточуючих її собак. Тому можливі агресивні реакції.
ознаками домінування чому-то віднесли сильний сигнал примирення «підняття лапи». Якщо ви понаблюдаете полохливих собак, ви помітите, як часто вони піднімають лапу, перебуваючи в стані повного сум'яття або під час раптового переляку.
Однією з ознак порушення є раптове сечовипускання. Дослідник сигналів примирення Тюрид Ругос, вважає сечовипускання від хвилювання сигналом примирення. Однак хтось вирішив віднести його до ознаками домінування. Причому, для пояснення цього явища в голову собаки «вкладають» думки про помсту і спробі домінувати. (Примітно, що такий підхід нерідко суперечить погляду тих же людей, що собака - це набір рефлексів, позбавлений здатності відчувати і мислити.).
Вважається, що собака прагне домінувати, якщо огризається під час миття. Протягом багатьох років мій знайомий мив свою собаку насилу: він ставив у ванну свого маленького тер'єра і поливав його з душа зверху. Собака реагувала вкрай агресивно. Ця процедура була обом настільки неприємна, що обидва, та господар, і собака, починали нервувати вже при однієї думки про майбутнє мити. Дізнавшись про те, що собаки лякаються, коли над ними нахиляються зверху, він змінив процедуру: налив воду в тазик, він сів поруч з собакою і спокійно вимив їй ноги. Виявляється, собака була не проти. Просто їй ставало неприємно від положення тіла господаря і від того, що її поливали зверху - всі ці дії суперечать сигналам примирення.
Ривки за поводок, грубість господаря, а також використання строгих нашийників, що заподіюють собаці біль в шиї, змушують собаку на повідку триматися подалі від господаря як від джерела стресу, тобто тягнути за поводок. Ви і тут легко помітите неприємний стан собаки, якщо зверніть увагу на її сигнали примирення. Тим не менш, така поведінка теж «пояснюється» «прагнення собаки проявити свою волю». Недавні дослідження, проведені в університетах Вени і Грац (Австрія) довели, що чим краще контакт господаря і собаки, тим менше собака схильна тягнуть за поводок. Як тільки ми зреагуємо на сигнали примирення собаки і перестанемо поводитися з нею грубо, проблема ходіння на повідку зникне сама собою.
Собака не хоче підходити до господаря на прогулянці, тому що він відганяє її своїми позами і / або голосом. Своє збентеження вона також показує сигналами примирення, наприклад, починає їсти траву, нюхати землю, відвертається і позіхає, залишаючись на відстані і тд. До домінування, як бачите, це відношення не має. Щоб собака радісно підходила до господаря, треба кликати її ласкаво і доброзичливо.
Ольга Кажарська